«Однією з основних задач стратегічного розвитку України є духовна трансформація суспільства на засадах розвит­ку креативності менталітету як образу думок та дій сучасної лю­дини».

Креативність та креативне мислення

Методи розвитку креативної особистості

Однією із базових якостей сучасної особистості визнана креа­тивність, тобто здібність людини до творчості. З іншого боку, це комплекс інтелектуальних, духовних та особистісних особливос­тей, який сприяє становленню і прояву творчості.

Визначають такі ознаки креативності: вміння виокремлювати проблему; бачити в цій проблемі якнайбільшу кількість зв’язків; гнучкість у продукуванні різноманітних ідей; оригінальність як здатність відповідати нестандартно; здатність удосконалювати об’ єкт через розширення і вихід за рамки очікуваного; здібність до нестандартного вирішення проблеми та ін.

До проблеми креативності неодноразово звертались науковці та дослідники.
Так, дослідження творчого потенціалу особистості відомими вченим Г. Айзенк, А. Алейніков, М. Бердяєв, Д. Богоявленська, Л. Виготський, В. Лернер, А. Маслоу, О. Моляко, А. Полякова, Б. Юсов та ін., свідчить, що креативність розглядається ними як ос­нова, психологічний механізм, що зумовлює творчу активність лю­дини для самоактуалізації та творчої самореалізації у різних видах життєдіяльності. Отже, креативність є характерною ознакою твор­чої особистості, спроможної реалізовувати свій творчий потенціал за власною ініціативою. Інша група науковців Я. Пономарьов, В. Рибалко, В. Семиченко, С. Сисоєва, Р. Штайнер, Е. Фромм, креатив-ність розглядадали як передумову для будь-якої творчої діяльності, вмотивованої прагненням індивідуума до самоствердження.

У системі освіти творчі можливості кожної людини мають бу­ти розвинені та педагогічно скориговані. Названі вище дослідни­ки стверджують, що діяльність закладів освіти повинна бути спрямована на формування підгрунття розвитку творчого потен­ціалу особистості та визначити сталий напрямок цього процесу.

Креативна освіта відповідає такій організації навчання, вихо­вання і розвитку творчої активності, у якій як педагог, так і учень мають сприятливі умови для самореалізації, прагнуть до отри­мання творчого продукту інтелектуальної діяльності і самостій­ного створення нового.

Видатним науковцем, професором університету Ганновера у Ні­меччині К. Урбаном розроблено модель креативності, в якій виді­ляються шість компонентів креативності, що відносяться до двох груп: когнітивних (дивергентні мислення та дії; загальні знання та розумова база; база спеціальних знань і навичок) та особистісних (мотивація; захопленість задачею; толерантність до невизначеності). Проте проблеми розвитку та розуміння креативності залишаються найменш розгаданою частиною людської активності.

Метою нашої статті є поглиблення розуміння феномену креативності, креативної особистості, креативності учня та вчителя, креатив-ної освіти, а також систематизація методів розвику креативності та ви­значення основних завдань щодо побудови системи креативної освіти.

На наш погляд, під креативністю слід розуміти інтегральну якість особистості, яка визначає здатність до творчості в будь-яких сферах людської діяльності та проявляється через спромож­ність бачити проблеми, створювати креативну атмосферу, знахо­дити нові оригінальні й продуктивні шляхи їх вирішення.

Відомо, що однією з основних задач стратегічного розвитку України є духовна трансформація суспільства на засадах розвит­ку креативності менталітету як образу думок та дій сучасної лю­дини. Актуальним сьогодні є філософське осмислення проблеми якості виховання дітей та їх навчання у середній і вищій школі, а також побудова системи неперервної освіти персоналу (СНОП),яка супроводжує людину протягом її життя, визначення тих чин­ників, які здатні з’ ясувати важливі складові сучасної освітянської політики і стратегії [2, 3]. Одним із важливих чинників є феномен креативності як обов’ язковий атрибут знань, що набуває людина в процесі виховання та навчання.

Креативність активно почала вивчатись після публікацій робіт Гілфорда, його кубоподібної моделі структури інтелекту, в якій він виділив конвергентне мислення, яке спрямоване на одноварі-антне розв’ язання проблеми, та дивергентне або творче мислен­ня, яке допускає варіативні шляхи розв’ язання проблеми. Гіл-форд відмітив шість наступних параметрів креативності: здат­ність до постановки проблеми; здатність до генерації великої кіль­кості ідей. Семантична спонтанна гнучкість — здатність до про­дукування різних ідей. Оригінальність. Здатність удосконалюва­ти об’ єкт за рахунок корективів його властивостей. Здатність розв’ язувати нестандартні проблеми, уміння побачити в об’ єкті нові ознаки, знайти нове використання.

Чисельні спостереження свідчать, що креативна людина воло­діє більшою привабливістю у спілкуванні. Вона притягує до себе людей. В її середовищі час спливає непомітно та виникає бажання якомога довше залишатися поруч з нею. При цьому привабливість творчої людини пов’ язується не лише з її постійним розвитком та змінами, але й і з її відкритістю іншому досвіту. У свою чергу, ця відкритість продовжує спіраль розвитку. Творча людина бачить інших у всій сукупності їхніх рис і властивостей, а при такому по­гляді люди ні кращі, ні гірші в порівнянні один до одного: вони просто різні. Людина, яка виходить на рівень розвинутої креативності, більш демократична у стосунках з оточуючими. При цьому вона не приймає ніякого насилля чи придушення. Чим вищий рі­вень креативного розвитку особистості, тим м’ якша, демократич-ніша людина в поводженні з іншими, незалежно від ієрархії взає­мовідносин. Особливе значення має вміння поставити себе на місце іншого. Креативність тут допомагає проникнути в пережи­вання іншої людини. Креативна людина — ворог деспотизму, вона не терпить насильства. Ці якості особливо важливі в системах ви­ховання, освіти, управління, бо саме вони складають підґрунтя для синергетичного ефекту та привабливості згаданих систем.

Якщо перші спроби учня (незалежно від віку) самостійно ми­слити не знаходять підтримки серед оточуючих, викликають кри­тику або сміх, то у людини з’являється страх виявитися «білою вороною». Занадто високі вимоги до учнів, а особливо жорстка і критична форма опитування, призводять до побоювання не від­повідати очікуванням оточуючих чи викладача, і, як результатдо «паралічу творчості». Учень під тиском страху боїться випро­бувати свої сили, ризикувати, експериментувати, жити повноцін­ним вільним від страху життям. Він навіть боїться успіху, тому що за його досвідом успіх часто приречений до провалу, оскільки тут свій згубний вплив здійснює низька самооцінка. Кожна спро­ба, що вимагає оригінального підходу, творчості та самовпливу, супроводжується синдромом тривожності.

Із розвитком здібності творчо мислити й творити людина все більше набуває навичок вміло поводити себе з оточуючими, створюючи навколо себе атмосферу комфорту й можливості для вільного вияву особистості. Творчість — найвища із людських функцій, яка ґрунтується на свободі волі й уяви. Розвиваючи кре-ативність, людина виходить на рівень більш широких соціальних взаємовідносин і зв’ язків, підвищуючи синергетичний ефект життєдіяльності суспільства.

Для вивчення та розвитку креативності найперспективнішою справою є визначення та відпрацювання психодіагностичних і психоформуючих інструментів роботи з креативними дітьми, а також вироблення ефективних технологій організації роботи з діть­ми в дитячих садках, школах, вищих навчальних закладах та з дорослими в організаціях та підприємствах. В психології актуаль­ною є проблема встановлення, підбору, вироблення адекватних ефективних емпіричних інструментів дослідження феномену креативності в різних його проявах та на різних вікових етапах онтогенезу індивідів. Креативність слід не лише виявляти й вимі­рювати, але й створювати психолого-дидактичні умови для її розвитку. Формування креативності стає предметом науково-практичного дослідження і активно вивчається не тільки науко­вцями, але й практиками. На думку більшості дослідників-креативістів, креативність є не стільки генетичною властивістю індивіда, скільки результатом виховання, освіти та атмосфери, в якій формується характер особистості, тобто креативність піддається розвиткові. Особливо швидкий її розвиток відбувається в дошкільний та підлітковий вік.

Для прискорення розвитку креативності найбільш часто вико­ристовуються наступні методи:
1). метод спроб і помилок (МСП);
2). метод контрольних запитань (МКЗ);
3). метод мозкового штурму (ММШ);
4). метод фокальних об’ єктів (МФО);
5). метод морфологічного аналізу (ММА);
6). метод функціонально-вартісного аналізу (ФВА).

Найпростіший з методів творчого мислення — метод спроб і помилок. Сутність цього методу полягає у розв’ язанні проблем­ного завдання через добір різноманітних варіантів вирішення. Мисляча людина перебирає різні варіанти. Це найдавніший і найпростіший метод пошуку нових розв’ язків. Вдаються до МСП для розв’ язання завдань, де досить перебрати незначну кількість (один—два десятки) варіантів.

Метод контрольних запитань є удосконаленим варіантом МСП, а також одним із методів активізації творчого мислення.

Для розв’ язання більш складних творчих завдань використову­ється метод, який дістав назву «мозковий штурм». ММШ дає змогу зняти психологічну інерцію й отримати максимальну кількість но­вих ідей у мінімальний термін. «Мозковий штурм» — це побудова­ний особливим чином колективний пошук нетрадиційних шляхів розв’ язання проблеми. Правила ММШ: можна висловлювати будь-яку думку, бо критика з боку колег і керівництва виключається; за­охочення вільного асоціювання: чим оригінальнішою видається ідея, тим вона цікавіша; необмежена кількість ідей; вільне комбіну­вання ідей; підведення підсумків, вибір найцікавіших ідей.

Найкращий із різновидів «мозкового штурму» — «синектика». У перекладі з грецької мови слово «синектика» означає «об’ єд­нання різнорідних (несумісних) елементів».

Метод фокальних об’єктів (МФО) — це один із методів акти­візації творчої думки, який допомагає зняти психологічну інер­цію і віднайти оригінальні вирішення. Суть методу полягає в пе­ренесенні ознак кількох випадково вибраних об’ єктів на той, що розглядається. За допомогою МФО можна розв’ язувати наступні завдання: придумати щось нове, модернізувавши існуючий об’ єкт; закріпити отримані знання, розглядаючи предмет з незвич­ного боку; скласти розповідь чи казку про об’ єкт, який розгляда­ється, використовуючи знайдені ознаки.

Морфологічний аналіз — метод, який застосовується з метою визначення можливих варіантів розв’ язання проблеми та забезпечує творчий підхід до її вирішення. Метод морфологічного аналізу — базується на використанні комбінаторики, тобто досліджуються всі можливі варіанти, виходячи із закономірностей побудови (морфо­логії) об’ єкта прогнозування, що досліджується та аналізується. Прогнозована оцінка розвитку об’ єкта здійснюється шляхом комбі­нування можливих варіантів розвитку цього об’ єкта.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) — метод зменшення виробничих витрат за рахунок виключення збиткових функцій.

Креативну освіту можна визначити як:
1). освіту, спрямовану на розвиток загальної креативності учас­ників освітнього процесу;
2). освіту із гнучкою системою форм організації навчально-виховного процесу, відповідно доздібностей, нахилів, потреб учнів;
3). освіту, зорієнтовану на використання інноваційних педаго­гічних технологій, що забезпечуютьособистісне зростання та розвиток творчого потенціалу учнів.

Креативна освіта відповідає такій організації навчання, вихо­вання і розвитку творчої активності,у якій як педагог, так і учень мають сприятливі умови для самореалізації, прагнуть до отри­маннятворчого продукту інтелектуальної діяльності і самостій­ного створення нового.

Особливого значення розвиток креативної освіти набуває саме зараз у період формування постіндустріального суспільства знань (К-суспільства), як суспільства інтелектуальної праці. Для нього в найбільшій мірі актуалізуються дослідження парадигми креативності(творчого відтворення), вводяться принципово нові економічні категорії: креативний добробут, креативна людина, креативний капітал [7] та ін. Крім того вивчаються показники рів­ня розвитку суспільства, в тому числі індексів: інтелектуальних активів суспільства, перспективності розвитку суспільства, якості розвитку суспільства [4], а також характеристики науки та освіти в суспільстві нового типу [5]. Не меншу значущість набуває креативність і в слідуючих за К-суспільством суспільствах мудрості та гармонії [6], у яких наголос робиться не на інтелектуальній, а на духовній складовій людини. Таким чином, креативність поєд­нує в собі інтелектуальні і духовні можливості особистості, являє собою стратегічний ресурс забезпечення якості вищої освіти, ефективного розвитку економіки.

Таким чином, гармонійний розвиток (harmonic development) су­спільства — внутрішня і зовнішня узгодженість, цілісність і суміс­ність змісту й форми, що характеризує результативність виховання й освіти людини в поєднанні її духовного, інтелектуального та фі­зичного потенціалу, забезпечення єдності слова і діла — основний наслідок і результат креативного розвитку суспільства.

У перспективі доцільно виконати наступні дослідження та зав­дання:
1. Визначити показники-індикатори творчого потенціалу осо­бистості.
2. Розробити пакет діагностичних матеріалів рівня розвитку творчого мислення вихованців та учнів різних вікових груп./
3. Моніторинг творчої компетентності учнів і викладачів.
4. Впровадження гнучких моделей інклюзивної організації на­вчально-виховного процессу.
5. Використання технологій інтерактивного навчання з метою стимулювання креативності вихованців, учнів і викладачів./
6. Формування позитивної мотивації навчання в оволодінні стратегією життєвого проєктування та самореалізації особистості.
7. Підготовка педагогічних кадрів до використання інновацій­них технологій та реалізації завданькреативної освіти.

Література

1. Большаков В., Нейковський С. Болонський процес: плюси і мінуси // Інформаційний вісник АНВШ України. — 2007. — № 2. — С. 46—52.
2. Вернадский В.И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Рос­сия, 1989. — 704 с.
3. Грєттон Л. Живая стратегия: Как поместить людей в центр ре­шения корпоративних задач /Пер. с англ. Днепропетровск: Баланс-Клуб, 2003. — 288 с.
4. Згуровський М.З. Шлях до інформаційного суспільства — від Же­неви до Тунісу // Дзеркало тижня. — 3 вересня 2005 р.
5. Кови Ст.Р. Восьмой навык: От эффективности к величию / Пер. с англ. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2006. — 410 с.
6. Корнийчук Б. В. Информационная экономика: Учебное посо­бие. СПб.: Питер, 2006. — 400с.
7. Drucker Peter F. Meneging Knowledge Means Vanaging Oneself // Leader tu Leader, 16 (Spring2000). — Р. 8—10.

Стаття подана до редакції 19.10.2011

О. Ю. Чубукова, д-р екон. наук, проф., В. Я. Рубан, д-р техн. наук, проф.,
Київський національний університет технологій та дизайну.

Джерело: http://www.vuzlib.com.ua/articles/book/4291-Metodi_rozvitku_kreativno%D1%97_os/1.html

Натисніть на коментар

You must be logged in to post a comment Login

Leave a Reply

Нагору