Дослідження креативності

Як хакнути креативність: поради нейровчених

У видавництві «МІФ» вийшла книга відомого журналіста Стівена Котлера «Неможливе як стратегія. Як нейронаука допомагає доcягати екстремальної продуктивності у бізнесі, спорті та житті».

Сам автор вважає, що його книга про те, як досягти неможливого. Він називає її «практичним посібником для непрактичних людей — для тих, хто має абсолютно ірраціональні стандарти щодо власної результативності і, здавалося б, нічим не обґрунтовані очікування від життя». 🙂

Публікуємо (у скороченому вигляді) розділ 16-ий, присвячений доступним кожному та науково обґрунтованим методам хакінгу креативності.

— — — — — — — — — — — — — — —

Останнім часом термін «хакерство» набув виключно негативного відтінку, хоча спочатку позначав роботу висококласних програмістів, якими хакери, по суті, і залишилися, тільки використовують тепер свої таланти для отримання контролю над комп’ютерною системою, як правило, у корисливих цілях. Згодом слово набуло і додаткових значень, ставши сленговим позначенням поняття «швидке вирішення проблеми». Однак у нашому випадку жодне значення не підходить. По-перше, система, яку ми намагаємося контролювати, це наша власна нейробіологічна природа. По-друге, як ми вже знаємо, задля досягнення стійкої пікової результативності швидких рішень немає. Тому говорячи «хакнути», я маю на увазі «з’ясувати, як змусити мозок працювати на нас, а не проти нас». Ми робили це від початку книги і використовуємо такий підхід і зараз, обговорюючи способи розвитку креативності. Далі ми застосуємо всі вже вивчені нами наукові дані до проблеми креативності, визначимо стратегії розвитку здатності генерувати нові цінні ідеї та дослідимо, як ці тактики працюють у мозку і як їх застосовувати в реальному житті.

Стратегія 1: потоваришуйте зі ⁠своєю передньою поясною корою (ППК)

У розмові про креативність найчастіше спливає таке поняття, як осяяння, або, як зараз прийнято його називати, інсайт. ⁠Це досвід ⁠раптового розуміння суті, той самий момент, коли ви раптом розумієте жарт, знаходите розгадку або вихід із двозначної ситуації.

Хоча осяяння здавна вважалося основою секрету креативності, протягом більшої частини XX століття воно залишалося для нас «чорною скринькою». Все змінилося на рубежі XXI століття, після того, як нейробіолог із Північно-Західного університету Марк Біман та когнітивний психолог із Університету Дрекселя Джон Куніос пролили світло на це туманне питання. Біман і Куніос запропонували випробуваним завдання на пошук віддалених асоціацій, вирішення яких вимагає осяяння, і за допомогою ЕЕГ та фМРТ спостерігали за їх мозком, зайнятим рішенням.

Тести віддалених асоціацій (RAT) є словесними головоломками. Випробуваному називають три слова, скажімо вчений, мішок і хвіст, і просять підібрати ще одне слово, що поєднується з усіма іншими. У разі відповіддю буде «кіт», оскільки кожне слово утворює із нею стійкі словосполучення: «кіт вчений», «кіт у мішку», «коту під хвіст». Одні люди вирішують цю проблему логічно, просто підбираючи слово за словом, інші знаходять його через осяяння. Іншими словами, правильна відповідь просто спадає їм на думку. І лише невелика група людей поєднує обидві стратегії.

У ході експериментів Біман та Куніос виявили помітні відмінності у функціонуванні мозку тих, хто вирішував завдання шляхом інсайту. Перед тим, як завдання ставили, в учасників експерименту спостерігалася підвищена активність у передній поясній корі. Як ми вже переконалися, ця зона відіграє важливу роль для виявлення значущості та контролю уваги, і відповідає за виправлення помилок, виявляючи конфліктуючі сигнали.

«Цей процес включає альтернативні стратегії вирішення завдання, — пояснює Куніос. — Мозок не може використати дві різні стратегії одночасно. Одні ідеї, найбільш очевидні, активують його сильно, інші, пов’язані із завданням лише віддалено, наприклад дивні думки, малоймовірні ідеї, слабко. Це є творчі ідеї. В активному стані ППК виявляє ці малопомітні, слабкі ідеї та подає сигнал переключити на них увагу. Так трапляється момент осяяння, чи еврики».

Біман та Куніос виявили, що при обмірковуванні несподіваних ідей активність ППК підвищується. Мережа пасивного режиму роботи мозку шукає перспективні можливості, а мережа виявлення значущості завжди готова підключитися, якщо знайдеться щось цікаве. Але останнім етапом також керує передня поясна кора. Саме вона відключає мережу пасивного режиму та включає контроль уваги при виявленні чогось цікавого. Завдяки чому починається обмірковування.

І тут перед нами постає ще одне надзвичайно важливе питання: а що активує ППК? Відповідь – гарний настрій. 🙂 Коли ми перебуваємо у відмінному настрої, ППК більш чутлива до дивних думок і незвичайних здогадів. Іншими словами, якщо активна ППК говорить про готовність до осяяння, гарний настрій готує передню кору до активізації.

Назад, до речі, теж вірно. Позитивний настрій підвищує креативність, а негативний сприяє аналітичному мисленню. У момент переляку або пригніченості в мозку обмежується кількість варіантів для перевірки, і ми вибираємо логічне, очевидне рішення, що вселяє впевненість. У хорошому настрої ми почуваємося в повній безпеці, тому ППК має більше часу на те, щоб звернути увагу навіть на слабкі сигнали. А ще в такому стані ми більш схильні ризикувати. І це дуже важливо. Креативність завжди пов’язана з певною загрозою, адже нові ідеї часто породжують проблеми. Вони можуть виявитися невірними та складними у реалізації чи загрожувати існуючому порядку. Але за негатив нам доводиться платити за подвійним тарифом. Поганий настрій обмежує не тільки здатність ППК виявляти слабкі сигнали, а й готовність діяти відповідно до того, що ми дізналися.

Отже, гарний настрій слугує відправною точкою для підвищення креативності, і ми з вами вже стали на вірний шлях.
Щоденна практика подяки та усвідомленості, регулярні фізичні вправи та гарний нічний сон — чотири види діяльності, про які ми з вами говорили під час обговорення мотивації, — були і залишаються найкращим рецептом для щастя. Оскільки кожна з цих практик відіграє в стимулюванні креативності додаткову роль, крім позитивного впливу на настрій, вони є чудовим способом відразу вирішити кілька проблем. І це також надзвичайно важливо.

Високорезультативні люди надто зайняті, щоб вирішувати проблеми по одній, тому завжди шукають багатофункціональних рішень. А перераховані чотири практики якраз і є інструментами для стимулювання креативності, оскільки багаторазово покращують нашу здатність перетворювати нове та незвичне на корисне та цінне.

Практика подяки, зокрема, привчає мозок зосереджуватись на позитивному, зменшуючи вплив звичної упередженості при фільтрації інформації. Вона не тільки покращує настрій, а й посилює ефект новизни, адже позитив часто сприймається як щось інше, що дуже освіжає, оскільки ми звикли до негативу. Нова інформація запускає процес рекомбінації, стимулюючи креативність, а вдячність забезпечує мережу виявлення значущості великим обсягом стимулів. Після цієї практики покращується настрій, а мережа пасивного режиму роботи мозку отримує найкращий спосіб їхнього використання у створенні чогось революційно нового.

Практика усвідомленості привчає мозок бути спокійнішим, зосередженим і не реагувати на будь-які стимули, що значно підвищує ефективність контролю уваги. Крім того, при цьому створюється деякий розрив між думкою і почуттям, щоб передня поясна кора розглянула альтернативні далекойдучі можливості. І слід особливо наголосити, що в даному випадку дуже важливо, яку практику усвідомленості ви виконуєте. Практики з урахуванням концентрації уваги, такі як відстеження дихання чи повторення мантри, відмінно підходять стимулювання конвергентного мислення. А для розвитку дивергентного мислення, яке оперує неявними, віддаленими зв’язками між поняттями, краще так звана медитація відкритого спостереження (або медитація свідомості). При такому підході людина не намагається ігнорувати свої думки та почуття, а навпаки, впускає їх, але без оцінки та засудження. Так ми навчаємо мережу виявлення значущості відстежувати все, що створює мережу пасивного режиму роботи мозку, виносячи за дужки звичний негатив, що часто супроводжує потік свідомості.

Фізичні вправи зменшують рівень стресу, виводячи гормон кортизол з організму та підвищуючи обсяг нейрохімічних речовин, що сприяють хорошому самопочуттю: серотоніну, норадреналіну, епінефрину, ендорфінів та дофаміну. В результаті знижується тривожність, покращується настрій та посилюється здатність ППК виявляти більш віддалені рішення та можливості. Крім того, деяка перерва в рутині та побуті, що забезпечує фізична активність, працює як свого роду інкубаційний період, друга стадія креативного процесу по Пуанкарі.

І нарешті, додаткові переваги для розвитку креативності забезпечує гарний нічний відпочинок — він відновлює сили та забезпечує нас великим обсягом енергії для вирішення життєвих проблем. А почуття безпеки, що виникає, піднімає настрій і підвищує готовність ризикувати, а також сприяє розвитку креативності. Понад те, сон — найважливіший «інкубаційний період» з усіх доступних. Коли ми спимо, мозок встигає знайти всілякі приховані зв’язки між ідеями.
Ось чому так багато розповідей про нічні інсайти.

Отже, подяка, усвідомленість, фізична активність та сон беззастережно важливі для стабільної максимальної продуктивності людини. Ключове слово тут «беззастережно», бо коли життя ускладнюється, перше, що ми робимо, — виключаємо зі свого графіка ці чотири практики. А тим часом, за даними досліджень, у такій ситуації цього робити не слід. У важкі часи вдавайтеся до цих занять якнайчастіше, оскільки саме вони дають поштовх креативності, настільки необхідної для розплутування найскладніших проблем.

Стратегія 2: розширюйте горизонти

На початку глави ми говорили про вже застарілу ідею поділу функцій правої та лівої півкуль головного мозку: нібито креативність живе у правому, а логіка у лівому. Однак, хоча з того часу ми дізналися, що для креативних рішень потрібні обидві півкулі, нам також достеменно відомо, що між ними справді існують реальні й дуже важливі відмінності, що позначається на креативності.

Одна з найбільших відмінностей — боротьба окремого та цілого. Ліва сторона мозку орієнтована на деталі, тоді як права прагне зрозуміти загальну картину. Як то кажуть, ліва бачить дерева, права — ліс. І якщо ми хочемо розвинути свої творчі здібності, то маємо навчитися ефективніше використовувати праву півкулю, щоб краще сприймати всеосяжну картину.

До речі, це ще одна причина важливості настрою для творчості.
У розпал кризи ми зазвичай фокусуємося на деталях, намагаючись дізнатися, чи доступні дані, які дозволять вирішити проблему, прямо тут і зараз. Ми починаємо мислити гранично аналітично, логічно і віддаємо перевагу простому плану дій з високими шансами на успіх. А коли розслаблені, перспектива розширюється і ми з більшою ймовірністю починаємо мислити ширше і в результаті задіємо праву півкулю мозку.

Втім, це зовсім не означає, що позитивний настрій – єдиний спосіб змусити мозок розглядати загальну картину. Виявляється, широкі перспективи також розсувають межі уваги. Коли ви дивитесь в далечінь у буквальному значенні слова, то, фігурально кажучи, дійсно дивитеся в далечінь. Вчені часто пов’язують осяяння з часом, проведеним на природі, який стає «інкубаційним періодом» для дозрівання геніального рішення. Сама природа велить передній поясній корі розглянути ширші можливості. А оскільки перебування на природі значно покращує настрій, то й здатність нашої ППК знаходити віддалені зв’язки між явищами підвищується як, власне, і креативність.

Ну і, звісно ж, знаходження в невеликих тісних приміщеннях має протилежний ефект: звужує фокус уваги, змушуючи зосередитися на деталях, а не на загальній картині. Так що вам корисна порада: встаньте з-за робочого столу і вийдіть на вулицю. Огляньтеся. За потреби повторіть прогулянку.

Стратегія 3: значення позачасовісті та усамітнення

Термін «позачасовість» придумав я сам, маючи на увазі під ним величезну «смугу» порожнечі між чотирма годинами ранку, коли я починаю писати, і о пів на восьму, коли прокидається вся решта світу. Це і є позачасовість — непроглядна темрява, яка нікому не належить.

Ранок ще не настав, і насущні повсякденні турботи поки не поглинули мене. Саме час для неприпустимої пізніше розкоші – терпіння. Якщо на правильне написання однієї пропозиції потрібно дві години, кого це хвилює? Це ж позачасовість. Якщо мені доведеться написати п’ять абзаців, викинути їх та написати п’ять нових — ну так що ж, в позачасовість години не цокають. І цей період просто знахідка для творчості!

Точні терміни часто викликають стрес. Коли ми мало не фізично відчуваємо, як витікає дорогоцінний час, цей пресинг змушує мозок зосередитися на деталях, активуючи ліву півкулю і, відповідно, блокуючи загальну картину. Гірше за те, коли на нас тиснуть, ми переживаємо стрес.

Поспіх робить нас нервовими, псує настрій і, як наслідок, ще більше фокусує увагу на деталях. Іншими словами, жорстка прив’язка на час стає криптонітом для креативності.
При цьому високоефективні люди не терплять простоїв. Тому, як ви пам’ятаєте, «відновлення» вважається ними навичкою, яка потребує завзятості. Тепер ви розумієте, чому нам усім необхідно вставити у свій розклад період позачасовості. Це час мрій та психологічного дистанціювання. Мрії та фантазії включають мережу пасивного режиму роботи мозку за умовчанням. І якщо наша мета – дозволити підсвідомості знаходити віддалені асоціації між ідеями, то активувати її потрібно обов’язково.

А ще нам потрібно дещо дистанціюватися від проблем, і це ще одна причина величезної важливості позачасовості. Дистанція дозволяє побачити ситуацію з різних сторін і, як наслідок, зважити на іншу точку зору. Але якщо ми не маємо можливості (і часу) абстрагуватися, відсторонитися від емоцій і відпочити від навколишнього світу, то розкіш терпіння нам буде недоступний і ми не зуміємо скористатися альтернативними варіантами рішення.
До речі, окрім позачасовості, ми потребуємо й усамітнення. Воно вкрай важливе. Звичайно, креативність передбачає співпрацю та взаємодію з людьми, але стадія інкубації потребує зворотного. Відпочинок від нескінченного «сенсорного бомбардування» — це ще один спосіб дати мозку можливість блукати у незвіданих світах.

Так, дослідження, проведене у 2012 році психологами з Університету штату Юта, виявило, що через чотири дні перебування на самоті на природі піддослідні під час проходження стандартних тестів на креативність показували на 50 відсотків кращий результат. Погодьтеся, це дуже вагома причина ні на що не відволікатися і почати день з півтори-двох годин безперервної максимальної зосередженості.
Така ось інтенсивна позачасовість у довгостроковій перспективі безсумнівно принесе чудові дивіденди.

Стратегія 4: розпізнавання патернів, параметри пошуку та три мартіні за обідом

Слід визнати, дослідження було досить дивним.
У січні 2012 року вчені з університету Чикаго показали сорока добровольцям анімаційний фільм. Перша половина групи просто його дивилася, а друга під час перегляду попивала коктейлі з горілки з журавлинним соком. Після цього всім дали вже знайоме нам завдання на пошук віддалених асоціацій, яке потребує креативного мислення. Добровольцям показали три слова на зразок вже відомих нам (вчений, мішок та хвіст) і попросили підібрати четверте, яке поєднувалося б з кожним із трьох (кіт). Перед початком експерименту обидві групи виконали завдання приблизно однаково. А потім все пішло не так.

Як виявилося, «випивохи» (звичайно ж, це перебільшення, оскільки рівень алкоголю в їхній крові становив всього 0,075 проміле, що не дотягує навіть до допустимої для водіння норми 0,08) перевершили «непитущів» у швидкості та точності рішення. У середньому вони знаходили його за 11,5 секунди, тоді як решті потрібно 15,2 секунди. Більше того, «пияки» дали в середньому дев’ять правильних відповідей, а «непитущі» всього шість. Яка ж мораль цієї історії? Невже для підвищення креативності варто повернути три мартіні за обідом? Все може бути. Хоча, можливо, знайдеться спосіб простіший і нешкідливий.

По-перше, давайте розберемося, чому алкоголь допомагає вирішувати такі завдання. Мозок призначений для розпізнавання патернів, і мозок тверезої людини шукає їх у знайомих, локальних мережах. Креативність вимагає більш екзотичного підходу. Тому, замість того, щоб обшукувати знайому територію, потрібно поритися в запорошених куточках мозку, образно кажучи, в його підсобних приміщеннях і коморах. Ну і яка тут роль алкоголю? Алкоголь робить увагу розсіяною, розширюючи її охоплення. Сп’яніння діє приблизно так само, як споглядання неосяжних просторів природи.

У такому стані передня поясна кора головного мозку починає полювання за не пов’язаними один з одним ідеями, параметри пошуку розширюються і збільшується масив бази даних, в якій пошук виконує система розпізнавання патернів. А ще п’яні люди більш розслаблені та грайливі. У цьому стані страх перед невдачею зменшується, а готовність ризикувати навпаки підвищується. З цієї причини після перегляду доброї комедії люди успішніше вирішують завдання словесні асоціації. Гумор піднімає настрій, і мозку вдається ефективніше виявляти віддаленіші зв’язки.

Як бачите, зовсім не обов’язково випивати три мартіні, раз смішний відеоролик дає приблизно такий самий результат. Втім, інші прийоми та підходи до стимулювання креативності теж варто розглянути, наприклад звичку починати з незнайомого. При вирішенні творчого завдання те, з чого ви починаєте, безпосередньо впливає результат. Якщо ви маєте намір підвищити свій рівень креативності, беріться за ідею, яка безпосередньо не пов’язана з тим, що вам відомо. Починаючи з незнайомої інформації, ми змушуємо мозок розширити параметри пошуку та активувати навички виявлення віддалених асоціацій. Так, якщо вам доручили скласти інформаційний бюлетень компанії, почніть із чогось дивного та несподіваного. Не пишіть: «Минулого місяця ми досягли намічених квартальних показників», — спробуйте так: «Минулого місяця наші співробітники знайшли слоненя у їдальні». Звичайно, ваш бюлетень необов’язково має так починатися, потім ви його, найімовірніше, відредагуєте. Швидше ви намагаєтеся змусити мозок, слідуючи за темою слона, шукати і встановлювати незвичайні зв’язки.
І, до речі, ще один бонус: вам не загрожує похмілля.

Стратегія 5: мисліть стандартно

«Думайте нестандартно!» — закликають нас з усіх боків, але, можливо, є сенс зробити все навпаки? Може корисніше навчитися мислити стандартно, стереотипно. Обмеження стимулюють креативність.

Якось пояснив великий джазовий музикант Чарльз Мінгус: «Ти не можеш імпровізувати на порожньому місці, старий. Вивчи спочатку реальність, а вже потім імпровізуй».

У серії досліджень Університету Райдера, націлених на виявлення взаємозв’язку між обмеженнями та креативністю, одних студентів попросили використати вісім заданих іменників у строфах, щоб скласти текст до вітальної листівки. Другій групі запропонували просто написати строфи, що римуються. Креативність їхньої праці оцінювала незалежна експертна комісія. Учасники, які стартували з восьми конкретних іменників, тобто заздалегідь обумовлених умов, незмінно перевершували іншу групу.

Психолог Кіт Сойєр з Університету Північної Кароліни виявив те саме при вивченні труп театрів імпровізацій. «Акторів, які працюють у жанрі імпровізації, вчать висловлювати свої думки максимально конкретно, – пояснює Сойєр. — Фразу «Обережно, у нього пістолет!» потрібно замінювати на «Дивися, у нього новий лазерний пристрій знищення ZX-23!» А замість того, щоб просто запитати, в чому проблема, треба сказати: «Тільки не кажи, що все ще сердишся на мене за те, що я впустив твоє намисто в унітаз»».

Справа в тому, що обмеження стимулюють креативність.
Саме тому в роботі я завжди дотримуюсь такого правила: сідаючи писати, завжди знай, з чого починати і чим закінчувати. Такі умови мене розкріпачують. Я розставив два наріжні камені по місцях, і тепер усе, що між ними — книга, стаття чи мова — просто з’єднає їх. Але без орієнтирів я можу застрягти або, що ще гірше, даремно витратити багато часу на блукання прилеглими територіями. До речі, саме тому на мій перший роман пішло цілих одинадцять років. Словом, коли йдеться про креативність, незнання того, куди ви йдете, вірний спосіб ніколи туди не потрапити.
Ще одне важливе застереження: багато хто вважає, що тимчасові обмеження, тобто чітко обумовлені терміни, стимулюють креативність. І так і ні. Раніше ми вже говорили, що відчуття достатності часу може сприяти розвитку креативності. Так і є. Але вірно й те, що терміни рятують творчі проекти від невиправданого затягування, тому встановлювати їх треба на досить далеке майбутнє, щоби включити до графіка виконавця тривалі періоди позачасовості. Іншими словами, терміни повинні вписуватися в оптимальну зону балансу між складністю завдання та навичками її виконання та бути досить суворими, щоб змушувати нас напружувати сили, але не надто жорсткими, щоб нас зламати.

Стратегія 6: завантажте систему розпізнавання патернів матеріалом

Творчість передбачає процес розпізнавання патернів. А що для цього потрібно системі? Відповідний матеріал. Якщо регулярно не надавати її новою інформацією, мозку не вистачає даних для встановлення зв’язку між ідеями. Не дарма ж французький хімік Луї Пастер говорив: «Щасливий випадок сприяє підготовленому розуму», хоча тут під нагодою ми маємо на увазі дофамін.
Розпізнавання патернів настільки важливе для виживання, що мозок щедро винагороджує нас за цей досвід.

Як уже згадувалося, щоразу при виявленні зв’язку між двома ідеями (мозок розпізнає патерн) виробляється трохи дофаміну. Це відчуття знайоме кожному, хто колись розгадував кросворд чи грав у судоку. Те невелике задоволення, яке ми відчуваємо при знаходженні чергової правильної відповіді, таки забезпечує приплив дофаміну. Цей гормон також регулює співвідношення сигнал/шум, сприяючи розпізнаванню ще більшої кількості патернів. Розгадуючи кросворд, після першої ж правильної відповіді ми відразу заповнюємо другий і третій рядок. Дофамін, вироблений мозком при першій дії, стимулює подальший успіх і так далі наростає. Ось чому творчі ідеї розвиваються по спіралі.
Втім, і тут є нюанси. Якщо передана в систему розпізнавання патернів інформація має пряме відношення до того, з чим ми її пов’язуємо (знайомий патерн), нам не вистачить новизни для бажаної реакції. І в сучасному вузькоспеціалізованому світі цей ефект може стати серйозною проблемою. Хоча спеціалізація — це стандартний шлях до знань, він вкрай неефективний для розпізнавання патернів. «Спеціальні знання — гострий меч, — пояснює Скотт Баррі Кауфман. — Деякі з них є корисними для розвитку креативності. Але якщо ви знаходитесь на самому краю кривої і маєте величезний досвід, це може завадити вам помітити віддалені асоціації».

Вирішення проблеми — закинути мережу ширше.

Читайте від двадцяти п’яти до п’ятдесяти сторінок на день на теми, що виходять далеко за межі вашої спеціалізації. Вибирайте для вивчення предмети, що знаходяться на перетині кількох областей вашого інтересу, але при цьому вони не повинні мати нічого спільного з вашою звичною роботою. Під час читання дайте собі час помріяти. Якщо якась ідея привернула вашу увагу, зробіть паузу та дозвольте мозку встановити зв’язки. Не перетружуйте себе у її пошуках. Мозок розпізнає патерни автоматично і, якщо забезпечити його достатнім матеріалом, може влаштувати справжній феєрверк з інноваційних ідей.

Стратегія 7: метод Мак-Гайвера

Відомий телевізійний персонаж, секретний агент Мак-Гайвер, — справжній фахівець із вирішення проблем. І Лі Злотоффу, його творцю, теж довелося цьому навчитися. «Працюючи над серіалом, — пояснює Злотофф, — я мав видавати величезну кількість творчого матеріалу у неймовірно стислий термін. Гальмувати було ніколи».
Після багатьох років роботи над проектом Злотофф зауважив, що практично завжди, коли він буксував, потрібні відповіді ніколи не перебували у очевидних місцях — наприклад, коли він, ламаючи голову, сидів за робочим столом, а набагато частіше приходили в голову, коли він був за кермом автомобіля чи приймав душ. І так відбувалося настільки часто, що Злотофф, відчуваючи, що зайшов у глухий кут, спеціально йшов з офісу, щоб покататися на машині або постояти під душем.

Зрештою, сценарист вирішив з’ясувати причини цього явища і виявив, що легка стимулююча діяльність на кшталт прийняття душа не надто займає свідомість. Швидше вона грає роль свого роду інкубаційного періоду для переходу проблеми зі свідомості до підсвідомості. А підсвідомість вирішує проблеми набагато успішніше та швидше, з меншими енерговитратами, і має практично необмежену оперативну пам’ять. І якщо свідомий розум здатний одночасно обробляти сім біт інформації, то несвідоме, зважаючи на все, маніпулює ідеями без обмежень.

І головне Злотофф виявив, що підсвідомість можна програмувати. Ви даєте мозку завдання, а потім за допомогою легкої стимулюючої діяльності активуєте роботу підсвідомості, щоб потім знову задіяти свідомість та отримати рішення. Злотофф назвав цей феномен на честь свого персонажа методом Мак-Гайвера.

Ось як цей метод працює.

Крок 1: ідентифікація проблеми

Запишіть проблему. У буквальному значенні слова. Проговорити її вголос недостатньо. І розповісти про неї другу теж не варіант. Запишіть її, оскільки головне – встановити зв’язок між моторним досвідом та пам’яттю.
Опишіть проблему якомога докладніше, але не турбуйтеся про зв’язок розповіді. Припустимо, завтра я починаю новий розділ книги, але ніяк не можу вирішити, з чого саме. У такій ситуації я просто написав би: «Завтра хочу написати новий цікавий і захоплюючий розділ, який закінчиться несподіваним поворотом сюжету. А ще в ній мають згадуватися сині кити та мати Тереза».

Кінець ознайомчого фрагменту…
Продовження в книзі Стівена Котлера «Неможливе як стратегія» 🙂

Нагору