Розвиток креативності

Креативність як невід’ ємний компонент інтелектуального розвитку творчої особистості в процесі навчання у вищих навчальних закладах

Сучасний погляд на властивості креативної особистості та їх розвиток, і взагалі на проблеми творчості і обдарованості характеризується підвищенням інтересу та розширенням масштабів наукової зацікавленості. Можливо, подібна ситуація зумовлена ідеологічними чинниками, що панували у суспільстві у другій половині ХХ ст. які орієнтувалися на загальну рівність індивідуумів, а можливо, сучасна зацікавленість є результатом історичного розвитку наукових знань, і саме тепер прийшов час висвітлити зазначені питання.

Актуальність проблеми

Стан економіки, політики в Україні, рівень життя населення призвели як до значного підвищення соціальної напруги, до загострення особистісних проблем людей, та до кризи в системі освіти й отже збільшили попит на кваліфікованих вчителів. Професія педагога є складною тому, що постійно зростають як вимоги щодо рівня професійно значущих знань, умінь, навичок, так і вимоги до рівня розвитку особистості самого вчителя, його соціальних навичок і особливо сформованості індивідуального стилю діяльності, який має бути високоефективним. Звідси витікає необхідність в особистісному зростанні вчителя, без якого неможливий розвиток власного стилю навчання.

Аналіз досліджень

Вивченням творчої діяльності займалися вчені, такі як Д.Богоявленська, Е.Боно, Л.Виготський, В.Давидов, В.Кузін, П.Пономарьов, Д.Ельконін та ін. Крім того, у роботах М.Зіновіної,
І.Медакової, Н.Пейсахова, А.Єсаулова та ін. звертається увага на те, що успіх системного творчого мислення в процесі професійної підготовки багато в чому визначається рівнем сформованості основних компонентів творчого мислення на більш ранніх етапах формування особистості. До таких компонентів входять: здатність до аналізу, синтезу, порівнянню та встановленню причинно-наслідкових зв’язків, критичність мислення та здатність знаходити протиріччя, прогнозування можливого розвитку, здатність понорамно бачити будь-яку систему або об’єкт в аспекті минулого (теперішнього, майбутнього), будувати алгоритм дій, генерувати нові ідеї і вирішувати їх у образно-графічній формі.

Основна частина

Специфікою мотиваційно-особистісного підходу до дослідження творчого мислення є вивчення мотиваційної сфери і якостей особистості суб’єктів із високими творчими показниками. Креативність признається багатовимірним явищем, що включає як інтелектуальні, так і неінтелектуальні (особистісні, соціальні) фактори.

Термін «креативність» у педагогіці та психології набув поширення у 60-ті роки XX століття. За сучасних умов він активно використовується в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних авторів (В. Дружинін, Л.Єрмолаєва-Томіна, М.Козленко, О. Лук, А.Маслоу, О.Матюшкін, В.Пєтухов, Е.Торенс, К.Тошина, М. Лещенко, В.Франкл, Е.Фром та ін.) [2].

Проте згадане поняття не можна визнати чітко та однозначно визначеним, не запропоновано єдиного підходу або концепції креативності. Тільки в зарубіжній психології існує близько сотні визначень згаданого поняття, що відбивають уявлення дослідників, представлених в межах численних концепцій креативності.

З огляду на вищевикладене, наше завдання полягає у виробленні якомога адекватної технології формування креативної компетенції майбутніх фахівців та активізацію їхнього творчого потенціалу до здійснення навчально-виховного процесу відповідно до вимог сучасного соціуму, тобто формуванню гармонійно розвиненої особистості. До поняття формування гармонійно розвиненої особистості ми відносимо і здатність майбутніх фахівців до формування креативності підростаючого покоління.

Оскільки креативність є ключовим поняттям нашого науково-педагогічного дослідження, то виникає потреба у визначенні цієї дефініції.

Креативність (від лат. creatio – створення) – творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактору. На думку П.Торренса, креативність включає в себе підвищену чутливість до визначення цих проблем, до дефіциту або протиріч знань, дій з визначення цих проблем, до пошуку їх рішень на основі висунення гіпотез, до перевірки і зміни гіпотез, до формулювання результату вирішення [2,3]. Для визначення креативності використовуються різноманітні тести дивергентного мислення, особистісні опитувальники, аналіз результативності діяльності. З метою поліпшення розвитку творчого мислення можуть використовуватись навчальні ситуації, котрі характеризуються незавершеністю або відкритістю для інтеграції нових елементів, при цьому учнів заохочують до формулювання великої кількості питань. Отже, креативність – це творчі здібності індивіда, здатність породжувати незвичні ідеї, відхилятись від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації.

Креативність визначається як «творчі можливості людини, що можуть виявлятися в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, характеризувати особистість в цілому або її окремі сторони. Креативність розглядається як найважливіший і відносно незалежний фактор обдарованості».

Співвідношення понять «творче мислення» і «творча особистість» вимагає подальшої розробки, хоча відомо, що сукупність характеристик не вичерпує особистість як цілісність. Розвиток творчого мислення відбувається в контексті загального розвитку особистості. Окремі аспекти даної проблеми досліджуються як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології.

Дослідження зарубіжних психологів підтвердили висновок про те, що прояв креативності, з одного боку, не залежить від рівня розвитку інтелекту, а з іншого – креативність обов’язково припускає інтелектуальний розвиток вище за середній рівень, оскільки лише такий рівень може забезпечити основу творчої продуктивності. Існує думка про те, що обдаровані діти мають високі творчі показники і IQ вище 120 балів. Для реалізації креативності потрібна інтелектуальна ініціативність, але сама креативність не обов’язкова для простої інтелектуальної діяльності. Крім того, великі знання, ерудиція іноді заважають бачити явище в іншій перспективі, приводячи до стереотипу рішення. Сформовані численні навики і способи розв’язання завдань призводять до того, що людина вже не прагне до пошуку нових самостійних та оригінальних рішень.

Творча уява і здатність до нововведень знаходяться в зворотному відношенні до таких властивостей, як скромність, м’які манери та приємне звернення. Творчі можливості пов’язані з такими агресивними рисами, як напористість, впертість та ін.

Особистість має здібності, мотиви, знання й уміння, завдяки яким вона може створити новий, оригінальний і унікальний продукт. Дуже велике значення в розкритті й розширенні творчих можливостей особистості мають її уява, інтуїція, неусвідомлювані компоненти розумової активності, а також потреба в самоактуалізації.

Отже, головна характеристика творчості це створення нового. Серед сучасних позицій науковців щодо природи творчості виділяють два підходи. Перший підхід розглядає творчість як діяльність спрямовану на створення нових суспільно значущих цінностей; основну увагу приділяють критеріям об’єктивної новизни й оригінальності продуктів творчої діяльності. Другий підхід пов’язує творчість із самореалізацією людини, з розвитком мотивації її творчої діяльності. Критерій творчості є її цінність – особистість самої людини, а не тільки продукт творчої діяльності. Основною та центром творчості є сама особистість, суб’єкт, без якого неможлива творча діяльність.

У загальній структурі творчої діяльності як системи можна виділити кілька основних підсистем:
– процес творчої діяльності;
– продукт творчої діяльності;
– особистість творця;
– середовище;
– умови, в яких проходить творчість.

Особистість творця характеризується здібностями, особливостями розуму, темпераментом, віком, характером тощо. Середовище й умови являють собою фізичне оточення, колектив, стимулятори та бар’єри у творчій діяльності та ін. Творчий процес людини – послідовність творчих актів. Творчий акт можна вважати умовною одиницею творчого процесу, зручною для аналізу та вивчення механізмів творчості.

А.С. Грузенберг в своїх працях “Психологія творчості”, “Геній і творчість” розрізняє три типи теорій:
1. Філософський тип, який містить два підтипи: гносеологічний (пізнання світу за допомогою інтуїції) та метафізичний (розкриття метафізичної сутності в релігійно-етичній концепції).
2. Психологічний, що має два різновиди: зближення з природознавством, пов’язане з розглядом творчої уяви, інтуїтивного мислення, творчого екстазу та натхнення, об’єктивації образів, творчості первісних народів, юрби, дітей, творчості винахідників (евріології), невід’ємної творчості (у сні тощо) і відгалуження психопатології (дослідження геніальності та божевілля, впливу спадковості, алкоголізму, статевих особливостей, ролі марнославства, особливостей психічнохворих і медіумів).
3. Інтуїтивний з естетичним та істориколітературним різновидами (естетичний полягає в розкритті метафізичної сутності світу за допомогою художньої інтуїції) [3, 5].

Одна з найвідоміших концепцій обдарованості в американській і світовій психології є теорія трьох кілець Дж.Рензуллі. У ній обдарованість розглянуто як взаємодію трьох груп людських якостей: інтелектуальних здібностей, що перевищують середній рівень, високої захопленості виконуваним завданням і високим рівнем креативності. Дж.Рензуллі акцентує увагу на взаємодії зазначених елементів і їх рівності.

У цій концепції є три важливі аспекти:
1. Скептичне ставлення до тестів як засобів ідентифікації обдарованості;
3. Розгляд мотивації не як зовнішньої умови, а ядерного утворення обдарованості разом зі здібностями та креативністю, але на жаль, тут обдарованість – не інтегральне утворення, а результат додавання компонентів;
4. Правильний спосіб розвитку обдарованості – включення в цікаву діяльність.

Однією з найважливіших характеристик обдарованості є креативність або “творчоскість”, як її називає Натан Лейтес. Схильність до творчості – найвищий прояв активності, можливість створювати щось нове [6]. Нерідко ознаками обдарованості особистості називають індивідуальність та неповторність. Під творчою індивідуальністю окрім неповторної єдності природжених якостей (музичного слуху, особливого складу мислення, відчуття кольору, ритму, об”єму, форми тощо), розуміють іще і роль світогляду, внутрішнього світу особистості, які мають прояв у творчості, і особливо у художній.

Стосовно творчості взагалі (і наукової, і художньої) психологи давно помітили, що творчі люди мають багато загальних рис.

Якщо поєднати погляди багатьох вчених (О.Н.Лука, К.Тейлора, А.С.Шведерського, О.І.Кульчицької, В.В.Клименка, В.О.Моляко та ін.), до особливостей творчих особистостей належать:

1). схильність до нестандартного мислення, та, як наслідок цього, – до створення нового, оригінального; обдаровані особистості, таланти – генератори нових ідей, нового бачення явищ життя; талант передбачення: володарям таланту притаманне гостре відчуття сучасності; часто вони випереджають свій час, і тому їх не завжди розуміють сучасники; у той же час, в них сильно розвинуте відчуття часу, здатність до уваги щодо усього, що відбувається; обдаровані особистості здатні робити відкриття не лише у маловивчених областях, але й там, де, здавалося б, вичерпаний увесь запас ідей, де “все розроблене і все вивчене”;

2). багатство фантазії та інтуїції, здатність виходити за рамки звичних уявлень і бачити предмети під незвичним кутом зору; незадоволеність існуючими традиціями та методами і, як наслідок, – прагнення змінити існуючий стан речей; здатність вирішувати оригінальним шляхом складні ситуації, коли вони не мають логічного рішення; незалежність і самостійність суджень, прагнення йти своїм шляхом, так званий нонконформізм, пов”язаний з незалежністю мислення; активність, допитливість, невтомність у пошуках; схильність до ризику; дар спілкування; прагнення завжди бути на передових позиціях у своїй області;

3). самоповага, упевненість у собі, бунтівний дух, працьовитість, наполегливість; відповідний енергопотенціал, почуття як суб”єктивне ставлення до отчуючого світу, психомоторика як процес виявлення і розвитку здатності мислити;

4). домінування інтересів та мотивів, емоційне занурення у діяльність, воля до вирішення, до успіху, загальну та естетичну задоволеність від процесу і продуктів діяльності, розуміння сутності проблеми, задачі, ситуації, несвідоме, інтуїтивне (“позалогічне”) рішення проблеми, стратегіальність інтелектуальної поведінки (особистісні можливості продукувати проекти), поліваріативність рішень, швидкість оцінок, рішень, прогнозів, мистецтво знаходити, обирати. Обдаровані люди можуть бути “незручними” через свою тонкість, оригінальність, несхожість на інших.

В.Петрушин порівнює творчу людину з могутнім деревом, „коріння якого глибоко ідуть у ґрунт, а верхівка – високо у небо. Глибоке коріння асоціюється з найбільш можливим проникненням до проблеми, що розглядається, досконалим знанням предмету, верхівка – з відривом від реальності, умінням подивитися на проблему з деякої високої точки зору, охоплюючи її цілком, відходячи від приземленого, звичного рішення завдання”.

Творчі люди зазвичай критично ставляться до загальновизнаних авторитетів. Їх діяльність базується на грунтовних, попередньо здобутих знаннях своєї справи (репродуктивний рівень розвитку здібностей), які потім продовжуються як пошук власного шляху всупереч існуючим перешкодам.

У реальному житті ми маємо справу переважно з комбінованими видами творчості. Викладачеві приходиться діяти не тільки в комунікативній царині, а й виконувати управлінські функції, приймати рішення в різних складних життєвих ситуаціях. Безумовно викладач має бути мінімально здатним до ігрової, наукової й технічної творчості, щоб зацікавити студентів, “підштовхнути” їх до творчості або виявити в них творчі здібності, розпізнати “творчий почерк”. Це непросте завдання для виконання якого потрібно особливі вміння, знання та досвід.

Творчість як процес проходить на різних рівнях: несвідомому, рівні підсвідомості, свідомості і надсвідомості. Кожний із цих рівнів має свою специфіку творення, механізмів творчості та характеру її продуктів.
Найвищий рівень розвитку творчості – взаємодія між зазначеними її рівнями, коли “креативне поле” захоплює всі ділянки мозку. Внутрішнім змістом творчості можна вважати динамізм усіх якостей і властивостей людини в творчому акті. Такий динамізм становить основний зміст поняття творчого потенціалу. Його пов’язують з усвідомленням діяльнісних засад буття індивіда, під яким розуміють силу, здібності, потенційні можливості, енергію.

Політ фантазії є складовою творчого процесу, забезпечується знаннями, підкреслюється здібностями і цілеспрямованістю, супроводжується емоційним станом. Уся діяльність компонентів психічної активності сприяє утворенню різноманітних цінностей в усіх сферах людської діяльності.

Як складне психічне утворення творчий процес має певні етапи:
1). зародження ідеї, реалізації її у творчому акті; концентрація, накопичення знань, які прямо або опосередковано стосуються цієї проблеми;
2). свідома і несвідома робота над матеріалами, об’єднання, вибір варіантів.

Творчий потенціал як цілісна якість людини, є соціальною за своєю сутністю, виникає в процесі соціалізації та проявляється у творчій активності людини. Звідси підготовленість до стабільної творчої праці спирається на творчу активність свідомості, яка є сформованою на пізнання та перетворення світу.
Особистість реалізується у творчості. Кожній людині потрібні мужність, впертість, віра в себе та своє покликання, щоб якнайповніше виявити себе у творчості. Творча особистість – це людина, яка має високий рівень знань і вміє відкинути звичайне, шаблонове. Для творчої особистості потреба в творчості нагальна й неодмінна.
Людина, яка займається творчою діяльністю, веде особливий спосіб життя. Її зв’язки з навколишнім світом і людьми багаті й різноманітні, вона багатозначно сприймає всі явища дійсності. Психологи називають такий стиль життя творчим стилем діяльності або творчою активністю. Деякі автори ототожнюють творчу активність з креативністю. Креативність означає здібності швидко та нестандартно розв’язувати інтелектуальні навчальні задачі. Американський психолог Х.Е.Трік виділив чотири напрями дослідження креативності: креативність як продукт, процес, здібність і якість. У межах першого напряму креативність ототожнено з продуктивністю мислення чи інтелекту. Другий напрям розглядає креативність як творчість мислення, його процесуальну характеристику. Третій ґрунтується на тому, що креативність пов’язана не лише з мисленням, а й з іншими підсистемами інтелекту. За четвертим напрямом креативність – головна риса високорозвиненої особистості.

Отже, креативність – це:
1). системна якість інтелекту;
2). сукупність особливостей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення в діяльності особистості;
3). не певний набір особистісних рис, а реалізація людиною власної індивідуальності. Це презентація своєї індивідуальності іншому [1, 2];
4). природна властивість особистості, яка існує від початку життя людини; це найвища форма активності особистості.
5). aктивність, що втілюється в продуктах творчості. Завдяки їй людина виражає себе, свій внутрішній світ, змінюючи його;
вона творить не тільки зовнішній світ, але й свій власний (внутрішній) [4].

Продукт творчості постає як побічний результат мислення, спрямованого на вирішення проблемних ситуацій чи завдань. Креативна особистість, якщо порівнювати її з рекреативними особистостями, володіє вищою мотиваційною напруженістю і сенситивністю чутливістю до побічних продуктів власної пізнавальної активності.
Креативною особистістю називають особистість, яка має внутрішні передумови для творчої діяльності, особистісні утворення, специфіку інтелектуальної сфери, нейрофізіо-логічні задатки, що зумовлюють її творчу активність, тобто нестимульовану ззовні пошукову та перетворювальну діяльність. Отже, креативність особистості – детермінанта її творчої активності.

Творчою називають креативну особистість, яка внаслідок впливу зовнішніх факторів набула потрібні для актуалізації творчого процесу додаткові мотиви, особистісні утворення, здібності, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності.

Дослідники К.Тейлор і Д.Холанд дійшли висновку, що інтелектуальність і креативність нерозрізнені, тому креативність – “особлива точка” індивідуальних властивостей, яка залежить від загальної інтелектуальності. Але вчені Дж.Гетцельс, Н. Джексон, Ж.Флешер та ін. дійшли висновку про те, що креативність не залежить від інтелекту, тому що більшість досліджувальних із високим інтелектом мали низьку креативність.

Американський вчений Дж.П.Гілфорд виділив параметри креативності:
1). здатність до виявлення та постановки проблем;
2). здатність генерувати багато ідей;
3). гнучкість – здатність продукувати різноманітні ідеї;
4). оригінальність – здатність нестандартно реагувати на подразники;
5). здатність удосконалити об’єкт додаючи деталі;
6). здатність розв’язувати проблеми, тобто здатність до аналізу та синтезу.

Відповідно до підходу Дж.П.Гілфорда, творчі здібності – самостійна категорія, що не входить до структури інтелекту, але взаємодіє з ним.

За Р.Стернбергом процес творчості можливий при трьох інтелектуальних здібностях:
1). синтетичних – бачити інакше й уникати звичного способу мислення;
2). аналітичних – виявляти ідеї, які гідні подальшої розробки;
3). практичних – уміння переконувати людей у цінності ідеї (інакше “продати” творчу ідею іншим).

Отже, можна виокремити структурні компоненти творчих здібностей:
1). знання, уміння, навички, реалізовані в конкретній діяльності (Б.М.Теплов, Г.С.Костюк);
2). психічні процеси: уява (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн), мислення (О.П.Цибуля, А.Б.Щербо, Г.П.Шевченко);
3). емоції, відчуття (Д.М. Джола, В .В. Клименко, В.П.Омельчук, А.Б.Щербо).

Творча обдарованість є статистичною підсистемою, а вміння та навички – це динамічні показники, що формуються на основі обдарованості. Обдарованість, в свою чергу, регулює і стимуює творчу діяльність, сприяє вирішенню особистістю проблем, повязаних з пристосуванням до ситуації, інших людей та до себе самої. Обдарованість завжди повязана з творчістю. Якщо ж людина володіє високими творчими здібностями, то її діяльність більш оригінальна [5].

Творча унікальність – це своєрідність, що формується в процесі та внаслідок творчості, коли людина виходить за межі соціокультурних стереотипів, стає творцем цінностей, цілей і сенсу свого життя. Творча унікальність особистості досягає найвищого рівня, коли людина свідомо обирає цінність творчого буття.

Темпи розвитку науки неможливо нарощувати тільки шляхом збільшення кількості людей, що займаються творчим пошуком. Треба постійно нарощувати творчий потенціал, а для цього необхідно цілеспрямовано формувати, виховувати творче ставлення до праці, і взагалі до своєї особистості, стимулювати процес життєтворчості.
Існують більш-менш вдалі спроби наукового визначення особистісних рис, які сприяють творчості. Встановлено, що великий вплив на творчість справляють здібності помічати та формулювати альтернативи, проявляти фантазію, вміння ставити запитання, уникати спрощених формулювань.

Творчу особистість характеризують активний інтерес до проблеми, що вивчається, незалежна інтравертна позиція, готовність боротися з усякими перешкодами. Звідси – готовність йти на ризик, який гарантує творчий успіх. Високо творчі особистості, як правило, виявляють підвищений інтерес до складних нових проблем. Їх більше приваблюють такі ситуації, які вимагають оригінальних рішень, ніж ті, які дозволяють діяти звичним способом.

Найбільш продуктивними серед креативів виявляються більш активні, агресивні в захисті свого «Я», здатні до співробітництва й організованості, здатні правильно визначати цілісність явищ, швидко і правильно цим користуватися, здатні легко пристосовуватися й експериментувати, легко відмовлятися від власних нерезультативних ідей, швидко орієнтовуватися в дійсності.

Значимий напрямок в дослідженні впливу структури особистості на її творчу діяльність склало вивчення особистісної рефлексії та її зв’язку з рефлексивними механізмами творчості. І.Н.Семенов розглядає мислення у взаємозв’язку чотирьох його компонентів: особистісного і рефлексивного (утворюючу значенневу сферу), предметного й операційного (утворюючу змістовну сферу).

Серед особистісних якостей креативних людей, описаних, наприклад, П.Торренсом (84 якості), зустрічаються й протилежні. З одного боку, це прагнення до домінування, сміливість в захисті своїх ідей, потреба в соціальних контактах і соціальній активності, товариськість і популярність і т. ін. З іншого боку, боязливість, сором’язливість, любов до самотності, непопулярність і відчуженість. Проаналізувавши ці дані, П.Торренс вказав на загальну соціально-психологічну рису креативів – відсутність конформності, яка виражається в самостійності групи.

У сучасних умовах творча особистість стає досить вагомою для суспільства на всіх етапах його розвитку. Зміни у суспільстві, що відбуваються досить швидко, потребують від людини якостей, котрі б дозволяли творчо і продуктивно підходити до будь-яких змін. Для того, щоб вижити у ситуації постійних змін, щоб адекватно на них реагувати, особистість повинна активізувати свій творчий потенціал. Таким чином, виникає протиріччя між репродуктивним характером традиційної системи освіти і нагальною потребою суспільства у креативній системі розвитку особистості.

Різні автори визначають здатність до творчості по-різному, але загальним поняттям є те, що здатність до творчості ґрунтується на створенні чогось нового, оригінального. Критерієм творчості при цьому є не якість результату, а характеристики та процеси, котрі активізують творчу продуктивність – саме це називається креативністю (Е. Фром) [3, 4].
На думку М.Сказкіна, незважаючи на дану від природи здатність до творчої діяльності, тільки цілеспрямоване навчання дає можливість забезпечити високий рівень розвитку закладених творчих здібностей. Формування цих здібностей варто починати на ранніх етапах розвитку особистості.

Психологічні аспекти проблеми формування креативності в основному вже вивчені, педагогічні ж основи представлені не досить детально. Особливо ця проблема стосується періоду початкового розвитку становлення особистості. Сучасна педагогічна практика намагається вирішити це протиріччя різними шляхами: реалізацією особистісноорієнтованої системи в навчанні та вихованні студентів; проривами до перспективних навчальних цінностей та ін.
Оскільки нами було зауважено, що формування креативності варто починати на ранніх етапах розвитку особистості, то існує нагальна потреба у підготовці майбутніх фахівців та викладачів до активізації креативного потенціалу студентів з перших курсів навчання у вищих навчальних закладах.

Одночасно науковці Б. Ананьєв, І.Зимняя, М.Бобнєва стверджують, що студентський вік є найважливішим періодом у житті людини. У цей період молода людина засвоює основні принципи професійного кредо. У процесі навчання та практики відбувається формування професійних умінь та навичок, необхідних в організації навчально-виховного процесу і, зокрема, активізації креативного потенціалу особистості [3, 4, 5].

В основу сучасних концепцій освіти покладена ідея розвитку особистості, її творчих здібностей. Причини інтересу дослідників до проблеми креативності досить різноманітні, одна вони передусім визначаються інтелектуалізацією сучасного суспільства та значущістю проблеми творчого розвитку особистості. Значне прискорення науково-технічного прогресу, що суттєво змінює тип соціального стимулювання наукових досліджень, визначає новий етап розвитку проблеми творчості.

У свою чергу принцип креативності у професійній підготовці майбутніх фахівців та навчально-виховному процесі полягає у максимальній орієнтації на творче начало у навчальній діяльності, засвоєнні власного досвіду творчої діяльності. Тут мова йде не просто про просте «видумування» завдань по аналогії, а передусім мається на увазі формування в учнів здатності самостійно знаходити рішення завдань, які не зустрічались раніше, самостійне «відкриття» нами нових способів дій.

Поняття творчої особистості можна трактувати двома шляхами. Відповідно першому, креативність або творча здібність у тому чи іншому змісті властива кожній людині. вона також невід’ємна від людини як здатність мислити, розмовляти, відчувати. Більше того, реалізація творчого потенціалу, незалежно від його масштабів, роблять людину психічно повноцінною. Позбавити людину такої можливості – означає викликати в неї невротичний стан.

Погляд на креативність як універсальну рису особистості людини, зокрема, майбутнього фахівця, завданням якого є активізація творчого потенціалу вихованців, передбачає визначення розуміння творчості. Творчість розуміється нами як процес створення чогось нового, при чому процес не запрограмований, непередбачуваний і раптовий. При цьому до уваги не береться цінність результату творчого акту і його новизна для великої групи людей, для суспільства або для людства. Головне, щоб результат був новим і значущим для «творця». Самостійне, оригінальне вирішення учнем задачі, котра вже має відповідь, буде творчим актом, а його самого вже варто оцінювати як творчу особистість.

Згідно другого трактування, не кожну особистість варто вважати творчою особистістю або творцем. Подібна позиція пов’язана з іншим розумінням природи творчості. Тут крім незапрограмованого процесу створення нового, береться до уваги цінність нового результату. Він повинен бути загальнозначущим, хоча його масштаб може бути різним. Важливою рисою творця є сильна і стійка потреба у творчості. Творча особистість не може жити без творчості, вона бачить у ній головну мету і основний зміст свого життя.

Багатьом людям, навіть творчо обдарованим, не вистачає творчої компетентності. Можна виділити три аспекти такої компетентності [5]. По-перше, на скільки людина готова до творчості в умовах багатовимірності та альтернативності сучасної культури. По-друге, наскільки вона володіє специфічними «мовами» різних видів творчої діяльності, набором кодів, котрі дозволяють їй дешифрувати інформацію з різних галузей і перекласти «мовою» своєї творчості. Третій аспект творчої компетентності являє собою ступінь оволодіння особистісною системою «технічних» навичок та умінь, від якої залежить здатність здійснити задумані та «придумані» ідеї.

Саме креативна здатність ґрунтується на творчій фантазії, яка є синтезом уяви та емпатії (перевтілення). А завданням педагога є активізація цієї творчої фантазії, яка в свою чергу активізує креативність та розвиває вроджені творчі здібності.

Висновки

З огляду на поставлену нами проблему завданням професійної підготовки майбутніх фахівців вихователів, учителів є активізація усіх їхніх креативних здібностей і вироблення мотивації до здійснення навчально- виховного процесу засобами творчості, тобто пошуку креативних шляхів до розвитку власного творчого потенціалу та креативності вихованців.
На нашу думку у студентів що навчаються у вищих навчальних закладах необхідно формувати креативну готовність, бо саме вони є не лише майбутньою управлінською елітою країни, а й особистостями які навчатимуть інших у тих самих навчальних закладах країни, в своїх організаціях та на підприємствах. Також при формуванні креативної готовності студентів, що навчаються за фаховими спеціальністями, молодь повинна перш за все звертати увагу на особливості поведінки, необхідні для досягнення успіху, методи і методики успішного розвитку вербальної креативності. Крім того, треба ознайомитись з атрибутами та характерними особливостями стилю управлінської діяльності. Вміла реалізація здобутих теоретичних знань стане безумовною запорукою ефективного керівництва, розроблення методологічних основ управління навчально-освітнім процесом у системі підготовки і перепідготовки управлінських кадрів усіх сфер народного господарства країни.

Література

1. Абакумова Н.Н. Анализ и экспертиза обучающих программ: к проблеме эффективности дистанционного образования // Открытое и дистанционное образование. – М., 2002. – № 2 (6).
2. Литвиненко С. Креативність як загальна здібність до творчості: сучасні підходи // Збірник наукових праць полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. – Серія «Педагогічні науки». – випуск 3 (50). – Полтава, 2006.
3. Павлюк Р. Критеріальна готовність майбут6іх вихователів до використання казки при навчанні іноземної мови дошкільників // Наукові здобутки студентів і магістрантів – школі XXI століття: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Полтава, 14-15 березня 2006 року. – Полтава: ПДПУ, 2006.
4. Развитие образования в странах СНГ / Рос акад. образования. Ин-т теории образования и педагогики; Под ред. В. А. Мясникова. – М., 2002. – Вып. 2: Дистанционное образование / Сост.: М. А. Джапарова, В.Новожилова.
5. Сидорчук Т.А. Система творческих заданий как средство креативности на начальном этапе становления личности: Автореф. дис. канд. пед. наук. – М., 1998.

Нікітюк О.Б. Українська інженерно-педагогічна академія, м Харків
Євсюков О. Ф. Українська інженерно-педагогічна академія, м Харків

Джерело: http://www.info-library.com.ua/libs/stattya/187-kreativnist-jak-nevid-emnij-komponent-intelektualnogo-rozvitku-tvorchoyi-osobistosti-v-protsesi-navchannja-u-vischih-navchalnih-zakladah.html

comments powered by HyperComments
Натисніть на коментар
To Top